16 січня вулиця Жовтнева, що в селі Гора Бориспільського району, відвідали представники органів влади. Прийшли з особливою місією – привітати жителя нашого села Петра Кузьмовича Шостіка з ювілеєм – 100-річчям від дня народження. Вшанували ювіляра-довгожителя своїм візитом голова Гірської сільської ради Роман Дмитрів, голова Бориспільської районної організації ветеранів Микола Недождій, разом із заступником начальника Бориспільського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Тетяною Белоус.

– Заходьте, заходьте, – запрошує до хати гостей донька Петра Кузьмовича пані Лідія.

Коли всі увійшли, іменинник устав з-за столу за яким дивився по телевізору спортивний канал. Саме транслювали його улюблену гру на більярді. Що улюблена, про це розповіла донька. Петро Кузьмович вставав сам, стояв на ногах твердо, міцно потискав чоловікам руки.

– Батько погано чує, – пояснює Лідія Петрівна, – але тримається молодцем. Про молодість свою пам’ятає, а що вчора було – вже ні. Ходить сам: коли з ціпочком ходить, коли без нього. Буває зранку встає, картоплі начистить. Любить чистоту. Поїсть, після себе посуд помиє, зі столу зітре. Плиту протре, рукомийник. Попросив мене відділила йому грядку і там саджає картоплю. Років два тому ще ставав із лопатою, зараз більше сапає.

Першим ювіляра привітав голова Гірської сільської ради Роман Дмитрів. На словах побажав міцного здоров’я, родинного благополуччя, достатку, всіх гараздів. На ділі привітав Петра Кузьмовича подарунками.

– Вітали більше жінок, а ви, Петро Кузьмович, в нас один такий на весь район. Здоров’я вам на довгі літа! Щоб ви жили довго та відсвяткували ще не один день народження.

Довідково: Петро Кузьмович Шостік народився 16 січня 1919 року. Родом він із Черкаської області Чигиринського району село Стецівки. Їх у матері було четверо, він найстарший. Доглядав за меншими братами-сестрами, обробляв городи: сіяв та збирав пшеницю, картоплю щодо. Закінчив 4 класи.

Коли виповнилося 13 років, його до себе забрала тітка, як жила в Криму. Приїхав та влаштувався працювати трактористом: возив відпочиваючих до пансіонатів. Виявляється, в 30-ті роки відпочиваючих забирали з залізничної станції тракторами. За зароблені гроші купив свій перший костюм.

В 1937 році призвали до армії. Чотири роки він відслужив, мав демобілізуватись, але почалась Велика Вітчизняна війна. В перші місяці потрапив під авіаційний обстріл. Один зі снарядів розірвався занадто близько від 22-річного Петра. В той день – контуженого, без свідомості, з пораненою ногою – його знайшли німецькі солдати. Так Петро Кузьмович потрапив у полон.

Коли полонених везли в Німеччину, Петро з товаришем домовилися втекти і здійснили задумане. Але утікачам сховатись від переслідувачів не вдалося. Товариша застрелили, а Петра впіймали та відправили в один із концентраційних таборів на території Франції, де йому довелось примусово працювати на копальнях. Потому Петра та інших бранців загнали в товарні вагони і повезли в Німеччину. Тут він удруге тікає з полону. Цього разу вдало. Допоміг випадок.

Того дня німецькі солдати всіх полонених привезли на залізничну станцію, загнали в товарні вагони і кудись повезли. Коли були в дорозі, авіація розбомбила їхній потяг. Полонені змогли вивільнитись та розбіглись. Петру пощастило, його прихистила німецька родина: табірний одяг забрали й дали інший; усім сказали, це він новий працівник; пояснили, що треба прикинутися німим. Потім Петро Кузьмович здійснив небезпечний перехід до лінії фронту та зустрівся з «нашими». Додому повернувся в 1945 році.

Після війни влаштувався працювати водієм на будівництво дороги від Києва – через Бориспіль – до Переяслава. У Горі жив на квартирі. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Коли побралися, Петро Кузьмович влаштувався працювати на Дарницький авторемонтний завод, звідси пішов на пенсію. У нього троє дітей: двоє синів і донька. Одного сина немає, пішов із життя в 42 роки. Семеро онуків. Один правнук. Жінка була молодша за Петра на 5 років. Із життя пішла десять років тому.