До середини 20-х років ХХ століття село Гора на карті Бориспільського району, яким ми його зараз знаємо, не значилось. Було кілька невеликих хуторів, які поділялись на верхні і нижні – Биковці, Васюхно, Бондарі, Касьяненки́, Коньки, Коробки, Меньки, Момоти, Руднівка, Тагілай, Яцюти – і мали загальну назву: Горові хутори, найбільший із яких був Руднівка.

Руднівка – хутір розташований найближче до села В.Олександрівка. Тут був маєток доктора анатомії Михайла Матвійовича Руднєва, якому цар Микола подарував його незадовго до 1861 року. Михайло Матвійович жив у Петербурзі, а господарством керував Бабишкін. Через кілька років він ліквідував справи, що стосувались маєтку Руднєва і заволодів його землями. Хутір Руднівка об’єднував 32 селянські господарства і нараховував 138 жителів.

До слова, найменший хутір Тагілай мав одне господарство і там проживало 7 жителів.

Із часом жителів Горових хуторів змусили переселитися з нижніх хуторів «на гору» – до верхніх. Так утворився населений пункт «хутір Гора», який пізніше став називатись селом Гора. За даними перепису від 17 грудня 1926 року Гірській сільській раді підпорядковано 169 селянських господарств і тут проживає 756 жителів.

Станом на 1 січня 2012 року в селі проживає 3846 осіб.

Керівництво

Першим головою сільської ради був Олександр Якович Момот. Одна з перших справ, яку він зробив на своїй посаді, – із активом села зібрали гроші та купили будинок у Дарниці, щоб побудували в селі перше шкільне приміщення. Куплений будинок розібрали і перевезли підводами.

Далі, змінюючи один одного, на посаду сільського голови обирались:

Микола Кузьмович Сасько – 1948 р.;

Іван Олексійович Сафонов – 1949 р.

Наприкінці 50-х рр. і до 1971 року землі с. Гора підпорядковувались Великоолександрівській сільській раді.

Рішенням виконкому Київської обласної ради від 28 січня 1971 року було утворено Гірську сільраду, а в березні 1971 року на посаду голови обрано Ніну Степанівну Юрчук, секретарем – Ольгу Пилипівну Аджубей.

Далі головами були:

1973 р. – Григорій Михайлович Кошарний;

1973-1975 – Володимир Іванович Синах;

1975-1977 – Анатолій Дмитрович Торговець;

1977-1982 – Михайло Антонович Плетенчук;

1982-1987 – Віталій Олександрович Василенко;

1987-1992 – В’ячеслав Петрович Голубничий;

1992-1998 – Валентина Дмитрівна Павленко;

1998-2000 – Андрій Семенович Чайка;

2000-2014 – Надія Миколаївна Шиян;

2015 – Роман Миколайович Дмитрів.

Секретарями були: Лідія Олександрівна Паненко, Ольга Василівна Грищенко, Ганна Петрівна Нагорська, Надія Миколаївна Шиян, Валентина Іванівна Сакун. Сергій Олегович Набок, Людмила Феодосіївна Шершень.

Голодомор

В останні місяці 1932 року з с. Гора місцевими активістами були вивезені всі зернові і продовольчі фонди. Від голоду померло багато жителів села. Старожили пригадали 32-х односельців, померлих голодною смертю, але прізвища встановили тільки чотирьох: Гезель Степан, Ковалевський Антон Прохорович, Романовський Роман Іванович, Шматько Катерина (мартиролог жителів с. Гора – жертв Голодомору 1932-1933 років – укладено за свідченнями очевидця Микитки М.П., 1928 р.н., записаними в 2008 році Ярмак І.І., бібліотекарем. На місці поховань померлих голодною смертю жителів на сільському кладовищі в 1993 році встановлено дерев’яний хрест.

У роки війни

21 вересня 1941 року почалась окупація німецько-фашистськими загарбниками, яка тривала два роки. В перші місяці окупації 8 жителів села розстріляли, 42 вивезені до Німеччини. В 1943 році, коли німці відступали, учні разом з дорослими сховали всіх корів і коней села в лісі, щоб німці не змогли вивезти худобу.

Звільнили село воїни 136-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника І.Пузікова, зокрема 269-й стрілецький полк під командуванням полковника С.Ф.Процента.

Білокінь П.Х. згадував, що в 1943 році на шляху до Києва не було вцілілих сіл, окрім Гори. Солдатам десь потрібно було перепочити перед наступом на Київ. Осінь же видалася холодною та дощовою. Жінки з дітьми наносили соломи в два великі сараї для худоби, натопили там і варили їжу для бійців.

Господарство

У довоєнні роки в селі існував колгосп ім. Шевченка, який працював і в роки війни (голова Мунько С.). Пізніше в селі розміщувався відділок радгоспу «Бортничі», який спеціалізувався на виробництві тваринницької та овочевої продукції. Молочно-товарна ферма була найкращою в Бориспільському районі. Колектив доярок на чолі з бригадиром Петром Леонтійовичем Яковенком досягав високих надоїв молока – в середньому по 5 тис. кг від корови. Доярки М.В.Підрубна, Г.В.Карпенченко, О.І.Биковець надоювали по 6 тис. і більше кілограмів молока. Всі вони були удостоєні ордена Леніна.

Петро Леонтійович Яковенко – уродженець с. Блідча Іванківського району Київської області. Закінчив школу, Мироцький ветеринарний технікум. Пройшов через фронти ВВВ, повернувся додому інвалідом. Після війни працював ветеринарним фельдшером. У 1961-1988 рр – бригадиром ферми. Нагороджений орденами Вітчизняної війни, Жовтневої революції, «Знак пошани», Дружби народів. Після виходу на пенсію очолював народну дружину, товариський суд, раду ветеранів війни.

Освіта

До революції населення було майже не писемне. Старожили згадують, що діти з хуторів ходили вчитися до Чубинських у маєток. Батьки дітей домовлялися з господарями про плату яка була зовсім невеликою. Родина Чубинських користувалася повагою серед населення навколишніх сіл. Онуки Павла Платоновича Ксеня і Катя у 20-х роках працювали вчителями в Гірській школі.

Актив лікнепу склав списки неграмотних. Одним із перших, хто очолив роботу щодо ліквідації неписьменності, був Семен Аврамович Ярмак, який навчав читати і писати дітей та дорослих у себе в хаті.

1927 року в зібраному дерев’яному будинку розпочала свою роботу початкова школа. Першими учителями були онука П.П.Чубинського Катерина Павлівна Чубинська та Любов Семенівна Твердохліб. Момот Я.Д., який навчався в 30-х роках в Хутір-Гірській початковій школі, згадував, що в ті роки учні не тільки навчалися, а й допомагали колгоспу ім. Шевченка збирати урожай, випасати худобу, займались озелененням села.

У роки окупації села німецько-фашистськими загарбниками навчання було перерване. Школу забрали під житло. Під час війни діти допомагали дорослим копати окопи, збирали пляшки, які потім наповнювались горючою сумішшю, допомагали воїнам, що потрапили в оточення, носили їжу в табір військовополонених.

Німці, відступаючи у вересні 1943 р., спалили шкільне приміщення. Тому після звільнення навчання учнів проводилось почергово в сільських хатах жителів села. В 1945 році під школу було відведено хату жителя Васюхна. В ній було 2 кімнати, де навчались 4 класи, наповнюваністю до 30 чоловік. Після закінчення початкової школи ходили вчитися в село Велика Олександрівна, де була семирічна школа.

У 1964 році відчинились двері нової восьмирічної шкоди, перший випуск якої відбувся вже наступного 1965 року. В 1967 році восьмирічку реорганізовано в середню школу.

27 років свого життя віддала вихованню наймолодшого покоління Галина Юхимівна Гоманюк, працюючи завідувачкою ДНЗ «Берізка». Із 2005 року завідувачкою дитячого садочка стала Ніна Миколаївна Коваль.

Переселенці

1963 р. кількість жителів с.Гора значно зросла за рахунок переселенців із с.Ошитки Вищедубечанського району. Доля звела жителів наших сіл в одне ціле в зв’язку з будівництвом Київської ГЕС, створенням штучного Київського моря та затопленням територій. Частина ошитківців оселилась у м.Фастів, частина в м.Бориспіль і частину в с,Гора (всього 600 сімей). Багато горя пережили ошитківці в війну. Понад 200 осіб було вивезено до Німеччини, багатьох німці спалили живцем у власних домівках за зв’язок із партизанами.

Відомі жителі

У селі Горі народився різьбяр, заслужений майстер народної творчості Петро Петрович Верна (1877-1966), один із перших творців української скульптурної Шевченкіани, талановитий самоук. За своє творче життя Петро Петрович створив понад 100 високохудожніх фігур, барельєфів, скульптурних композицій, у тому числі понад 30 портретів Шевченка та композицій за сюжетами його творів.

У селі жив і працював учитель виробничого навчання і самодіяльний художник Микола Олександрович Касяненко. Кімнату власного будинку він перетворив на домашній музей. На стінах можна було побачити виконані господарем пейзажі та портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Марка Вовчка, Михайла Лермонтова, Олександра Пушкіна. Виготовлені способом інкрустації соломкою, привертали увагу майстерністю виконання, чіткими пропорціями, підбором тонів, виразністю малюнка. Весь свій вільний час він віддавав мистецтву, захоплювався малюванням, різьбленням по дереву, випалюванням. Особливо вражав спосіб інкрустації соломою з пшениці, жита, вівса. Його картини приваблювали світлими, яскраво-золотистими кольорами, динамікою, композиційною досконалістю. Твори майстра, виконані в цій техніці, неодноразово експонувались на виставці в районному Будинку культури.

У селі живе доктор історичних наук, завідуючий відділом Інституту історії НАН України, автор грунтовних праць про війну, про людські втрати України в 1941-1945 роках Олександр Євгенович Лисенко. Із 1978 по 1984 рр він працював учителем історії та суспільствознавства в Гірській середній школі.

У селі проживає відома українська журналістка, а нині депутат Верховної Ради VIIІ скликання Тетяна Чорновол.

Підприємства та установи

На території сілсьької ради функціонують підприємства: ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»»; ДП «Бориспільський лісгосп»; ДУ «Центральна науково-дослідна лабораторія якості води та грунтів «Інституту гідротехніки та меліорації Національної академії аграрних наук України». Із соціальних закладів в селі є: школа І-ІІІ ступенів, АЗПСМ, кілька магазинів, дитячий садочок, відділення зв’язку. 27 жовтня 2009 року було освячено нову церкву на честь Покрови Божої Матері (московського партіархату). 2010 року на території церкви зведено каплицю. Нині це Свято-Покровська церква.